Спільні еволюційні корені людини та морських мешканців виявилися набагато глибшими, ніж вважалося раніше. Дослідження біологів Віденського університету показало, що примітивні морські анемони використовують той самий генетичний код для формування тіла, що й люди.
Давній архітектор нашого організму
На перший погляд, важко знайти істот, менш схожих між собою, ніж людина та морська анемона. Ми належимо до білатеральних організмів із чіткою симетрією лівої та правої сторін, тоді як анемони (представники типу Кнідарії) мають радіальну будову тіла та навіть позбавлені мозку. Проте нове дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, виявило вражаючу схожість на молекулярному рівні.
Австрійські науковці з'ясували, що ці морські істоти використовують сигнальний шлях кісткового морфогенетичного білка (BMP) для побудови своєї структури. Цей складний біологічний інструмент досі вважався характерним переважно для вищих тварин і людини. Саме він відповідає за правильне розташування органів та формування тканин під час ембріонального розвитку.
Це відкриття ускладнює розуміння еволюційної картини. Воно натякає на те, що складні механізми формування тіла могли існувати задовго до розділення наших еволюційних гілок.
Молекулярний кур'єр із минулого
Ключовим елементом цього процесу є білок-інгібітор під назвою Chordin. У нашому організмі він діє як "молекулярний кур'єр", регулюючи рівень BMP. Висока концентрація цього білка дає сигнал формувати, наприклад, шкіру на животі, а низька — центральну нервову систему.
Згідно з висновками Девіда Морсдорфа, провідного автора дослідження, анемони використовують цей самий механізм для визначення власних осей тіла. Це свідчить про те, що генетичний "інструментарій" для створення складної анатомії є надзвичайно давнім.
Основні висновки вчених:
- Механізм шатлінгу BMP є універсальним для дуже віддалених видів.
- Еволюційне розділення між Кнідаріями та білатеральними тваринами сталося близько 600-700 мільйонів років тому.
Гіпотеза спільного предка
Григорій Геніхович, старший автор дослідження, зазначає, що не можна повністю виключати варіант незалежної еволюції цього механізму у різних видів. Проте більш вірогідним є сценарій, за яким наш останній спільний предок уже володів цією складною генетичною технологією.
Це означає, що "схема", за якою будується людське тіло, була закладена природою ще на світанку багатоклітинного життя. Морські анемони, попри свою зовнішню простоту, зберегли цей еволюційний спадок крізь сотні мільйонів років, дозволяючи нам сьогодні зазирнути у власне біологічне минуле.
