Останні прогнози ООН шокують демографів по всьому світу – населення планети може досягти піку вже у 2084 році на рівні 10,3 мільярда людей, а потім почне повільно зменшуватися. Ця новина кардинально змінює уявлення про майбутнє людства. У 63 країнах чисельність населення вже почала падати, включаючи Китай, Німеччину, Японію та росію.
До 2100 року лише шість країн зі 204 територій зможуть підтримувати стабільний рівень народжуваності вище 2,1 дитини на жінку. Це критична позначка для самовідтворення нації. Світовий темп зростання населення впав з піку 2,3% на рік у 1963 році до менш ніж 1% сьогодні.
Демографи виявили цікавий парадокс. Фертильність падає як у багатих, так і в бідних країнах, у релігійних і світських державах, у країнах з правими і лівими урядами. Навіть там, де контрацепція заборонена, жінки народжують менше дітей.
До 2100 року кількість людей віком 65+ зросте з нинішніх 857 мільйонів до 2,4 мільярда. Старіння населення стане глобальною проблемою. Медіанний вік людства зросте з нинішніх 31 року до 42 років у 2100 році.
Економічні наслідки демографічного спаду
Японія між 1991 та 2019 роками демонструвала слабке зростання ВВП лише 0,83% на рік проти 2,53% у США через демографічний колапс. Кількість працездатного населення зменшувалася на 0,54% щорічно.
Протягом наступних 25 років 38 країн з населенням понад мільйон осіб кожна ймовірно зазнають скорочення населення. Найбільше постраждає Китай – мінус 155,8 мільйона людей. У Південній Кореї фертильність впала до 0,7 дитини на жінку, що означає лише 13 онуків на 100 бабусь через два покоління.
Африка залишається єдиним континентом з високою народжуваністю — 4,2 дитини на жінку. До 2050 року населення Африки подвоїться і становитиме левову частку світового приросту. П'ять країн забезпечать понад 60% зростання: Демократична Республіка Конго, Ефіопія, Нігерія, Пакистан та Танзанія.
Зміна демографічної карти світу вже почалася і незворотна. Деякі моделі показують, що пік може настати навіть раніше – вже у 2025 році на рівні 7,07 мільярда. Така перспектива змушує переосмислити економічні стратегії, системи соціального забезпечення та міграційну політику. Людство входить у нову епоху, коли головним викликом стане не контроль народжуваності, а її стимулювання.
