Коли 500-мільйонна суперяхта Koru з’явилася біля узбережжя Флориди, місцеві жителі й експерти одразу заговорили про масштаби проблеми. Судно довжиною понад 127 метрів виявилося занадто великим навіть для знаменитого порту Еверглейдс у Форт-Лодердейлі, який приймає більшість світових суперяхт. Через це екіпажу довелося швартуватися поряд із нафтовими танкерами.
Розкіш на трьох палубах із басейном, спортзалом та власними MTU-дизелями виглядає ефектно, але має й темний бік. За даними дослідників, Koru щороку викидає понад 7 тисяч тонн вуглекислого газу. А це більше, ніж сотні звичайних будинків разом. Додайте сюди шумове й світлове забруднення, стоки у воду, постійну роботу екіпажу – і стає зрозуміло, чому на яхту дивляться як на пересувний завод розваг.
Антрополог Річард Вілк порівняв подібні судна з готелями, які «ніколи не вимикають світло». Утримання «плаваючої вілли» обходиться приблизно у 25 мільйонів доларів щорічно, а лише добове паркування в порту коштує близько 2,4 тисячі. Водночас на борту часто знаходяться вертольоти, підводні човни й десятки водних іграшок, що лише збільшує витрати енергії.
Скандал довкола Koru не унікальний. За підрахунками екологів, суперяхти – один із найбільш забруднюючих видів транспорту на планеті. І якщо приватні літаки вже викликають дискусії, то яхти такого масштабу стають символом прірви між розкішшю багатих і проблемами решти світу.
Історія з яхтою Безоса нагадує: питання багатства більше не лише про стиль життя, а й про його ціну для планети. Коли «плаваючий готель» вартістю півмільярда доларів стає приводом для обговорення, суспільство щоразу повертається до тієї ж дилеми – хто і як платить за чужу розкіш.
