Європейський Союз остаточно ухвалив рішення надати Україні кредитну підтримку у розмірі 90 мільярдів євро на 2026-2027 роки, фактично відмовившись від ідеї швидкої конфіскації заморожених активів країни-агресора. Цей крок закриває критичний дефіцит фінансування, однак перекладає основний економічний тягар на європейських платників податків, залишаючи суверенні фонди окупанта тимчасово недоторканими. Відмова від "репараційного кредиту" свідчить про глибокі розбіжності всередині ЄС та вплив зовнішніх геополітичних факторів на стратегію підтримки Києва.
Фінансова "перевірка реальністю"
Подія, що сталася 19 грудня 2025 року, поклала край місяцям спекуляцій та юридичних дебатів у Брюсселі. Замість амбітного плану використати сотні мільярдів заблокованих коштів агресора для прямого фінансування оборони та бюджету України, лідери ЄС погодили виділення класичного кредиту на суму €90 млрд. Ця сума покликана забезпечити макрофінансову стабільність України протягом наступних двох років.
Рішення стало результатом жорсткої "перевірки реальністю". Тривалий час міжнародні інституції, зокрема МВФ, оперували цифрами, що не враховували повною мірою видатки на оборону, зосереджуючись лише на цивільному бюджеті та платіжному балансі. Однак реальні потреби України значно перевищують ці бюрократичні оцінки. За підрахунками Єврокомісії, дефіцит фінансування на 2026-2027 роки сягає щонайменше €140 млрд.
Структура покриття цього дефіциту тепер виглядає так:
- €90 млрд – кредит від Європейського Союзу.
- $63 млрд (прибл. €60 млрд) – очікувана допомога від МВФ та країн "коаліції охочих" (Велика Британія, Канада, Японія).
- $8,5 млрд – нова 48-місячна програма розширеного фінансування (EFF), яку МВФ, ймовірно, затвердить найближчим часом.
Фактично, Європа взяла на себе левову частку зобов'язань, гарантуючи життєздатність української економіки в умовах триваючої війни.
Чому "репараційний кредит" залишився на папері
Ідея так званого репараційного кредиту (Reparation Loan), який мав би погашатися за рахунок доходів або тіла заморожених активів агресора, була центральною темою дискусій протягом 2024-2025 років. Вона виглядала як ідеальний механізм: змусити окупанта платити за руйнування вже зараз, не чекаючи на примарні мирні угоди. Проте цей план зазнав краху.
Експерти виділяють дві фундаментальні причини, чому Брюссель не наважився на цей крок:
- Потужне лобіювання бізнес-інтересів та страх перед юридичними наслідками. Захист депозитаріїв. Бельгія, де в системі Euroclear зберігається левова частка (понад €210 млрд) заблокованих активів, зайняла вкрай обережну позицію. Уряд країни та керівництво депозитарію побоювалися судових позовів з боку агресора та дестабілізації євро як резервної валюти. Юридичні ризики були оцінені як надмірно високі, попри те, що незалежні правники неодноразово вказували на безпідставність таких побоювань через відсутність у агресора права на суверенний імунітет при порушенні міжнародного права. Корпоративний егоїзм. Низка західних компаній, які досі мають активи на території країни-агресора або сподіваються на швидке відновлення business as usual, кулуарно тиснули на уряди своїх країн, блокуючи будь-які різкі рухи щодо конфіскації.
- Геополітичний розкол та "фактор Трампа". Внутрішня опозиція. Європа виявилася неготовою до єдиного фронту. Країни "табору примирення" (Угорщина, Словаччина, а також частково Італія та Болгарія) виступили проти жорстких заходів, побоюючись ескалації. Зовнішній тиск. Нова адміністрація США, за повідомленнями інсайдерів, також не виявляла ентузіазму щодо конфіскації активів до початку потенційних мирних переговорів. Заморожені кошти розглядаються ними як важіль впливу ("торгівельна фішка") у майбутньому діалозі, що зробило ідею їхнього негайного вилучення політично неприйнятною для частини європейських еліт.
Ціна компромісу: хто насправді платить
Відмова від конфіскації активів агресора означає, що фінансовий тягар війни перекладається на плечі європейських громадян. €90 мільярдів, які отримає Україна, будуть запозичені Єврокомісією на фінансових ринках під гарантії бюджету ЄС.
Це рішення має далекосяжні наслідки для економіки Єврозони:
Зростання боргового навантаження. Збільшення спільного боргу ЄС неминуче призведе до зростання вартості запозичень для всіх країн-членів. Це означає вищі відсоткові ставки для бізнесу та споживачів у Європі, що може уповільнити економічне зростання.
Ослаблення євро. Додаткова емісія боргових зобов'язань може чинити тиск на курс єдиної європейської валюти.
Політичні ризики. Фінансування допомоги Україні за рахунок податків власних громадян, а не за рахунок активів агресора, створює сприятливий ґрунт для популістів. Партії на кшталт "Альтернативи для Німеччини" отримають додатковий аргумент про те, що уряди дбають про іноземні інтереси більше, ніж про власних виборців.
Фактично, Брюссель обрав шлях найменшого юридичного спротиву, але найбільшої економічної ціни для своїх громадян. Активи агресора залишаються замороженими, але не конфіскованими. Вони не працюють на відновлення справедливості, а просто лежать на рахунках, чекаючи на політичне рішення, яке може ніколи не настати.
Стратегічні наслідки для України
Рішення про кредит замість репарацій має подвійне значення для України. З одного боку, воно закриває діру в бюджеті та дозволяє планувати військові витрати на 2026-2027 роки без ризику фінансового колапсу. Це "подушка безпеки", яка є критично необхідною.
З іншого боку, стратегічно позиція Києва послаблюється. Відсутність прецеденту конфіскації суверенних активів агресора дає ворогу сигнал: Захід не готовий йти до кінця. Це може бути сприйнято як слабкість і заохочення до продовження агресії з надією "перечекати" європейську єдність.
Крім того, чітко окреслився розкол у Європі. Тепер відомо, які саме країни блокують рішучі кроки, і на кого не можна покладатися в довгостроковій перспективі. Це вимагає від української дипломатії нової стратегії роботи з партнерами, де акцент зміщуватиметься на двосторонні домовленості з тими, хто дійсно готовий діяти, та на продовження тиску щодо використання заморожених активів у майбутньому. Кампанія за отримання цих коштів не зупиняється, адже лише вони можуть покрити колосальні збитки, завдані війною.
