У В’єтнамі археологи знайшли кістку руки, якій приблизно 14 тисяч років. Вона вважається частиною найдавнішої мумії з коли-небудь знайдених. Відкриття ставить під сумнів уявлення про те, де і коли почалася традиція муміфікації.
Як зберігали тіла без пірамід і саркофагів
Єгипет асоціюється з муміями, але нові факти свідчать: перші експерименти збереження тіл відбувалися в іншій частині світу. У тропічному кліматі Південно-Східної Азії тіла швидко розкладалися через спеку і вологість. Тому давні мисливці-збирачі знайшли власне рішення – висушували померлих у диму та вогні.
Науковці пояснюють, що тіла зв’язували відразу після смерті й підвішували над слабким вогнищем, аби гаряче повітря і дим поступово висушували тканини. Іноді кістки мали сліди порізів, які могли бути зроблені для пришвидшення випаровування вологи.
Від В’єтнаму до Нової Гвінеї
Археологи порівняли в’єтнамську знахідку з іншими стародавніми похованнями у Китаї та Папуа-Новій Гвінеї. Виявилося, що техніка збереження дуже подібна. Народи Дани та Анга у Новій Гвінеї, наприклад, досі використовують методи копчення, аби тіла не зникали у вологому середовищі.
Деякі племена навіть не ховали мумії, а тримали їх у хатинах чи на скельних виступах. Це був спосіб залишати померлих “поруч із живими”. Подібні традиції мали й інші культури – наприклад, чинчорро в Південній Америці муміфікували своїх предків ще 7 тисяч років тому.
Що означає це відкриття
Кістка, знайдена у В’єтнамі, доводить, що традиція муміфікації могла виникнути за десять тисяч років до перших єгипетських фараонів. Це не лише розширює географію таких практик, а й змінює уявлення про рівень культури давніх суспільств.
Для археологів відкриття стало доказом, що мова йде не про окремі випадки, а про тривалу культурну традицію, яка охоплювала величезну територію і різні народи.
У майбутньому подібні знахідки можуть допомогти краще зрозуміти, як люди боролися з вічним ворогом – часом і розкладом.
