Коли ваш керівник говорить, що ви отримали підвищення, хочеться радіти. Але що робити, якщо замість захвату новина викликає лише гіркий сміх? Саме таку проблему обговорив відомий фінансовий експерт Дейв Ремзі з одним із слухачів свого подкасту.
На шоу "EntreLeadership" звернувся Блейк з Лінкольна, керівник середньої охоронної компанії. Він розповів, що його 100 співробітників невдоволені: у фірмі діє система щорічного підвищення зарплатні на 2%, а також додатково до 3% за особливі заслуги. Співробітники ж переконані, що 2% в умовах, коли інфляція сягає 9%, – це насмішка, а не винагорода.
За словами Ремзі, такий підхід до підвищення зарплати може лише зашкодити компанії. Він рекомендує не прив'язувати зарплату до інфляції, а переглядати її відповідно до ринкових умов. Тобто платити не тому, що подорожчали продукти чи пальне, а тому, що посада, яку займає працівник, тепер оцінюється дорожче на ринку.
"У нашій компанії ми забули про поняття «підвищення через інфляцію». Натомість дивимося на ринкову цінність кожної позиції та порівнюємо з тим, як людина виконує свою роботу", – наголосив експерт. Він навіть радить показувати працівникам дані про зарплати в регіоні, щоб вони чітко бачили, чому отримують саме такі гроші.
На думку Ремзі, чітко визначених відсотків краще взагалі уникати. Це дозволить уникнути непотрібних порівнянь та невдоволень. Натомість слід платити за те, що людина реально приносить компанії.
Цікаво, що найбільше незадоволення виникає саме в групах, де працює близько 30 осіб. Це звична ситуація, адже саме в таких колективах кожен працівник гостро відчуває різницю в оплаті праці.
Водночас сам Ремзі визнає, що деякі посади оцінити складніше, ніж інші. Особливо це стосується допоміжних ролей, які не впливають на прибуток безпосередньо. Тут потрібен особливий підхід.
Щоб уникнути випадкових помилок і неприємних несподіванок, фінансист рекомендує проводити регулярні зустрічі з працівниками протягом року, а не лише під час річних оглядів. Так можна відслідковувати задоволеність людей і вчасно реагувати на їхні потреби.
Підсумовуючи, Ремзі наголошує: якщо працівник працює погано, питання про його зарплату навіть не стоїть. Головне – ефективність. Тоді і питання "образливих" 2% просто не виникатиме.
